За матеріалами сайту: http://www.vz.kiev.ua/med/20-05/7.shtml

Тридцятирічна Марина Д. перенесла складну операцію. Їй видалили нижні відділи товстої кишки й вивели назовні стому - штучний отвір у черевній стінці, через який відбувається випорожнення кишечнику. Давно загоїлися післяопераційні рани, однак життя жінки різко змінилося. Раніше в неї була повноцінна сім'я, коханий чоловік, багато друзів. Тепер - самота і душевний біль. Покинув чоловік. Поступово відійшли друзі. Марина замкнулася в собі. Не може змиритися зі своєю неповноцінністю.
На Рівненщині зі стомою - понад 220 осіб різного віку й статі. Про те, як вони живуть, як розв'язують свої щоденні проблеми й потреби, розмовляємо з хірургом-проктологом Рівненської обласної клінічної лікарні Віталієм РИДЗАКОМ.

- Віталію Івановичу, Ви очолюєте обласний Центр стомованих хворих. Що спонукало Вас до створення такого центру?
- Спочатку з'ясуймо, що таке стомований хворий. У разі тотального ураження товстої кишки неспецифічним виразковим колітом чи хворобою Крона, або ж у разі онкозахворювання, іншої складної патології нам, хірургам, щоб урятувати життя людини, доводиться виводити кишку набік. Стома - це штучний отвір. Якщо виводиться тонка кишка - це івіостома, якщо товста - колостома. Урологи виводять із сечового міхура цистостому. У 90% випадків стоми накладають онкохворим, коли в них видаляють нижні відділи кишечнику і випорожнення відбувається через штучний отвір на передній черевній стінці.
Кожна така людина, особливо молода, працездатна, а надто ж жінки, переживає гостру психологічну травму. Уявіть собі ситуацію: післяопераційні рани загоїлися і хворого зі стомою відпустили додому. Зазвичай у нього виникають проблеми. Хворий іде на прийом до хірурга в районну поліклініку і скаржиться, що отвір кровоточить, болить, є проблеми з випорожненням. А хірург відправляє того хворого знову до нас: "Їдьте туди, де вас оперували". В обласній лікарні (врахуйте, що такій людині нелегко сюди дістатися) хворий чує від хірургів типову відповідь: "Ми вам зробили все, що могли. А всі інші питання розв'язуйте на місці". І все. Коло замкнулося. Результат трагічний: людина відчуває себе неповноцінною, замикається в собі, боїться вийти з дому: а раптом зі стоми потече, оточуючі відчують неприємний запах... Це неймовірно тяжкий психологічний удар. Ось це й спонукало мене до створення центру, куди б ці хворі могли приїздити на консультації, де їм би надавалася всебічна, у тому числі й психологічна підтримка. Так на базі обласної лікарні, а точніше, нашого відділення хірургічної інфекції та проктології, ще у 1998 р. відкрився перший в Україні Центр стомованих хворих.
- Створення Центру потребувало фінансування...
- Безперечно. Адміністрацію нашого закладу непокоїло одне: де взяти кошти на фінансування центру? Я відповідав: "Працюватимемо на добровільних засадах". І дійсно, жодної бюджетної копійки ми не отримали. Єдине, що у 2003 р. головний лікар нашої лікарні домовився з одним благодійним фондом із Волині про гуманітарне забезпечення наших хворих калоприймачами. Але воно було одноразовим. Та для стомованих і це благо.
- Ваші підопічні - люди різного віку. Є молоді й працездатні. Як вони живуть? Чи призвичаїлися в суспільстві? Чи взагалі можливе повноцінне життя зі стомою?
- Усього по області 220 стомованих пацієнтів від 1916 р. народження до 1985-го. Як бачите, є зовсім молоді. Деякі з них працюють на відповідальних керівних посадах. Безперечно, всі вони пережили великі депресії, що наводили на думку про самогубство, але після проведеної з ними роботи все владналося. Працюють в основному на тих же місцях роботи, ведуть повноцінне життя, переборовши цей психологічний бар'єр. Я виступав на телебаченні, по радіо, писав статті до газет. На сьогодні подібні до нашого центри стомованих хворих створено і в інших областях. 19 березня 2004 р. відбувся перший Конгрес стомованих пацієнтів України, а 29 січня цього року при проктологічному відділенні клініки Львівського національного медичного університету відбулася установча конференція Всеукраїнської асоціації стомованих хворих, у якій взяли участь представники територіальних обласних осередків 14 областей України. Самі хворі вимагають діяти в цьому напрямку. Мета кожного осередку - забезпечення хворих калоприймачами, надання консультацій з питань догляду за стомою, індивідуальний підбір калоприймачів, облік стомованих хворих і, звісно, психологічна підтримка. Звичайно, без цільової державної підтримки, на одному ентузіазмі далеко не заїдеш.
- У чому суть головних проблем і яка саме допомога потрібна?
- У розвинених країнах світу стомовані хворі перебувають на повному державному забезпеченні. Скажімо, в Англії на одного такого хворого витрачається 4800 доларів на рік, у США - 2400, Німеччині - 1500, Австрії та Польщі - 1300, в Угорщині - 1000, Литві - 400. Навіть Білорусь витрачає на таких пацієнтів 1,5 млн доларів на рік. Україна - єдина в Європі держава, яка не виділяє кошти на потреби стомованих хворих. Тому наші хворі незахищені. Місцеві органи влади також поки що спокійно спостерігають за гуманітарною допомогою із західних країн, сприймаючи як належне турботу іноземних фондів про українських хворих.
Інша проблема полягає в тому, що хворих зі стомою у нас чомусь не зараховують до числа інвалідів. А ці ж люди, зазвичай, інваліди І або ІІ групи. Однак жодної копійки на них ніхто не виділяє. Благо, що ми якось вийшли із ситуації самі, роздобувши калоприймачі, навчили хворих користуватися ними. Цей предмет щоденної необхідності для стомованих хворих - окрема тема для розмови. Коли ці системи герметичні, добротно виготовлені, то ніяких проблем і дискомфорту в людини не виникає. У Європі чи Америці ці питання розв'язано, а в нас, на жаль... Вітчизняні калоприймачі не забезпечують людині повного комфорту. Нині я налагодив зв'язки зі швейцарською фірмою "Колопласт", що виготовляє ці предмети першої необхідності для стомованих хворих. З ними людина працює, і в неї не виникає ніякого дискомфорту. Чому б, здавалося, не впровадити таке в Україні? Запитую виробників: "Чому не поширюєте ваш товар в Україні?" А мені відповідають: "У вас дуже бюрократична система. Складно "пробити" товар на ваш ринок".
Мені подобається ще й англійська система "Конватек". Теж дуже гарно, герметично виготовлена. Раніше я замовляв ці калоприймачі. Але тепер англійці припинили працювати з Україною. Чому? Виявляється, наша країна - єдина, що не має державного замовлення на цей специфічний товар. В інші країни цей товар замовляється партіями, а в Україну його надходить зовсім небагато. Англійцям невигідно так працювати. Тож нас виручає поки що лише швейцарський "Колопласт". Що буде, якщо й він відмовить?
- Це важлива проблема. І Асоціація стомованих хворих мусить порушувати її на вищому рівні. Адже виділяється допомога для діабетиків, хворих на туберкульоз...
- У цьому напрямку й працюємо. У Рівному діє осередок всеукраїнської асоціації, обрано його голову (В.Т.Дідик), такі осередки створюються в районах області. Ми вже подали звернення до облдержадміністрації та обласної ради з проханням під час перегляду обласного бюджету врахувати наші потреби. І все ж Асоціація змушена виходити на вищий рівень, на державні структури, які можуть і зобов'язані захистити свого громадянина.
Розмову вела
Людмила МАРЧУК.