СТАТТЯ ВIД 01.04.2005, №13 (2005)

до їхніх проблем.По-перше, стомовані хворі — це люди, яким проведено операцію на товстому або тонкому кішківнику і зроблений вивід на стінку живота. У них особливі проблеми, але вирішувати їх вони мають майже самотужки, як і інші інваліди в нашій країні. Серед них знаходяться ентузіасти, які хочуть допомогти жити не тільки собі, а й іншим подібним хворим. Лист такої людини, Валерія Карбівського, надійшов до редакції “Міста”. До розмови ми запрошуємо також лікарів, керівників медичних закладів і можливих спонсорів.
“З кожним роком кількість людей, які щасливо уникли трагічних наслідків завдяки проведеним операціям з приводу різних важких захворювань кишківника, зростає та приєднується до числа стомованих. У Вінницькій області, за попередніми даними, їх нараховується близько 1000 чоловік. Ці люди, які пройшли через пекельні муки, зустрічаються з серйозною проблемою: як жити далі, як вижити, де можна придбати калоприймач. Пристрій, названий так, є невід’ємною частиною тіла і життя людини. Накладання стоми на передню черевну стінку спричиняє великі зміни в житті. Не кожен може вирішити ці проблеми самостійно. У нашій країні стомованих хворих, після операції, залишають наодинці з їх проблемами. Про їх негаразди суспільству невідомо, і ця проблема замовчується. На сьогодні не існує також державної програми медико-соціальної реабілітації стомованих хворих, хоча їх є велика кількість. Ці люди знаходяться у дуже важкому стані, вони є фактично втраченими для суспільства. Хоча близько 50% з них є людьми працездатного віку і могли б приносити користь суспільству, а не бути вигнанцями. Вітчизняна промисловість по виробництву засобів догляду за стомою не задовольняє ні кількістю, ні якістю, ні різноманітністю цих засобів. Засоби догляду за стомою є дуже рідкісною продукцією, а якщо і з’являються в аптеках, то придбати їх є проблематичним через високі ціни. Наші стомовані хворі змушені самі собі купуватим засоби догляду за стомою, пристосовуючись хто як може. Для них навіть вихід з дому є проблематичним. Щоб хоч чимось допомогти таким людям, у Києві, Одесі та Львові створені громадські організації, зареєстровані як юридичні особи. Вони взяли на себе місію змінити ситуацію на краще і довести людям, перебуваючим у відчаї, що зі стомою жити можна. Основна проблема таких організацій — відсутність засобів догляду за стомою в переліку життєво важливих виробів медичного призначення та безкоштовного забезпечення ними стомованих хворих. В м. Львові при обласній лікарні в лютому 2005 року створено Національну Асоціацію стомованих України, яка займається проблемами стомованих хворих. Я, як стомований хворий інв. ІІ групи, прагну добитися створення при Вінницькій обласній лікарні аналогічної організації. З цією метою я звернувся до начальника обласного управління охорони здоров’я пана Миронюка В.О.
Фонд є прибутковою організацією і здійснює свою діяльність за рахунок членських внесків, добровільних пожертвувань та підтримки окремих осіб та організацій.
Відповідь одержав, що в його компетенцію це не входить. Так, дійсно, ви як державний чиновник не маєте юридичного права створювати таку організацію, але слова “створити” і “сприяти створенню” мають різне значення. Коли я запитав, де у Вінниці можу придбати калоприймач, отримав відповідь — ніде. На запитання, де я можу отримати матеріальну допомогу, щоб придбати калоприймачі, відповідь — ніде. Хочу нагадати пану Миронюку В.О., що в законі України про основи соціальної захищеності інвалідів існує стаття 38, в якій записано, що калоприймачі надаються інвалідам безкоштовно або на пільгових умовах, при наявності відповідного медичного висновку. Також є постанова Кабінету Міністрів, Міністерства праці та соціальної політики України від 08.12.2003р. №331, погоджена з Міністерством фінансів та Міністерством охорони здоров’я, де зазначається, що до бюджету України на 2005 рік закладаються кошти, в тому числі і на стомованих хворих. Також при обласній раді у Вінниці існує бюджетний комітет, який формує обласний бюджет на 2005 рік. В області затверджена програма реабілітації інвалідів, проте вона не контролюється і не виконується. Здається, що пан Миронюк В.О. далекий від цієї проблеми і зовсім відгородився глухою стіною від інвалідів. На кінець нашої розмови я отримав від Миронюка В.О. відповідь: “Ми не проти створення такої організації у Вінниці, а якщо вам потрібно, то і самі її створюйте”. І це відповідь державного службовця, начальника обласного управління охорони здоров’я, який не зацікавлений та й не хоче займатися цими проблемами. Можливо, у Вінниці таких проблем не існує? Не хоче він забивати голову всякими “дурницями”. Про які проблеми, про яке співчуття, яку гуманність можна говорити з паном Миронком В.О. Та йому просто начхати на проблеми стомованих інвалідів області.
Було б дуже доцільно державним установам, зокрема управлінню охорони здоров’я області пошукати добрих, милосердних людей, які б стали спонсорами і допомогли в створенні громадської організації стомованих інвалідів.

В.С. Карбівський, інвалід ІІ групи”


За матеріалами сайту
http://misto.vinnica.ua/index.php?action=1&k=868